National University of Kyiv-Mohyla Academy
 

Іменні фонди для НаУКМА 

Україна, 04655, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2 

arrowГоловна arrow Іменні фонди arrow Фонд інвестиційної компанії Dragon Capital arrow Засновник Saturday, 25 November 2017  
ГоловнаІменні фондиУмови заснуванняПодіїКонтакти
Надрукувати Надіслати електронною поштою

 Засновник

_______________________________________________________________

Іменний фонд інвестиційної компанії Dragon Capital 

Іменний фонд компанії Dragon Capital став першим фондом, впровадженим (травень 2005 р.) з ініціативи випускника НаУКМА.

Компанія Dragon Capital за відзнакою провідного світового фінансового видання Euromoney визнана кращою інвестиційною компанією України в 2002, 2004 та 2005 рр.

Image

Директор компанії – Дмитро Тарабакін, випускник НаУКМА 1996 року, факультет економічних наук.

Кращий критерій, ніж любов студентів до викладача, важко придумати

Iнтерв'ю з директором компанiї Dragon Capital
Дмитром Тарабакiним

Будь-який навчальний заклад радо пишається своїми успішними, відомими випускниками, вважаючи, що зробив вагомий внесок у їхній успіх. Як склався Ваш життєвий та професійний шлях від Конвокації до цього моменту, коли Ви є директором чи не найуспішнішої інвестиційної компанії? Яка частка Вашого успіху належить Могилянці?

Насправді цей шлях почався навіть раніше, бо на момент Конвокації його було значною мірою визначено. Я прийшов в Академію після року навчання в Інституті іноземних мов, потім два роки провчився в НаУКМА, а на третьому році навчання я виграв від Open Society Institute ґрант та поїхав вчитися до Чикаго.

Власне, перебування там, мабуть і визначило мою долю та кар'єру. Тому що ми активно вивчали фінанси, як Ви знаєте, у Чикаго є один із найбільших світових фінансових центрів. Там викладала професор Енн Меттерсар, яка так само походить десь із України, і вона, фактично, визначила роль фінансів у моєму житті.

Коли я повернувся звідти, то почав працювати у KPMG Barents Group, який тоді починав проект створення електронної біржі в Україні. Я працював там одним із перших, і на момент закінчення Академії обіймав посаду директора по організації торгів. Тому можу сказати, що на момент Конвокації вже мав певний фундамент для подальшої кар'єри, або, принаймні, для подальшого напряму діяльності.

А на початку 1997 року мене звідти "вкрала" інвестиційна компанія. Із цією командою я працюю й сьогодні. Мій колишній керівник став моїм партнером і хорошим другом, ми й далі працюємо разом, і я впевнений, що маємо від цього взаємну користь і взаємне задоволення. Тому можу сказати, що мій шлях склався не після Конвокації, а трошки раніше, ще під час навчання.

Навчання я не продовжував, тому що, як на мене, то був би практично злочин, пропустити Україну у 1997-98 роках. Багато людей, які втратили її в навчанні, до цього часу не змогли її наздогнати, набрати той темп, дехто тоді поїхав навчатися за кордон, дехто зміг надолужити, але вони втратили шанс випробувати себе в бізнесі в цей час. Я думаю, що багато з них десь тихо, про себе, шкодують, адже ніякі університети не можуть навчити так, як учив тоді ринок України. Тому що був 1997 рік - рік колосального злету ринку, причому всього ринку, не тільки фінансового, значний інтерес до України, до ринку в цілому, а потім серпень 1998 - коли це все просто дзеркально перевернулося, відсутність будь-якого інтересу, жахливе падіння, девальвація...

Пройти весь цей шлях і не втратити свій бізнес, або, принаймні, вийти з мінімальними втратами... Мені здається, що повторити ту школу бізнесу просто неможливо, ніякий університет просто близько не стоїть. Але мені той фундамент, ті знання, закладені ще в Академії та, можливо, під час навчання в Америці, допоміг подолати багато труднощів, спочатку вчасно адаптуватися до злету, а потім із честю вийти з падіння.

Цілком певно, що навчатися в Академії 1992-1996 роки - це було правильне рішення, правильне місце і правильний час. Виграти ґрант і поїхати в США вчитися - так само. Головне дотримуватися принципу 'Під лежачий камінь вода не тече" і заслужити прихильність фортуни. Коли маєш гарний фундамент і бажання бути першим, можна досягти колосальних результатів.

Випускники по-різному ставляться до своїх Alma Mater. Для когось це просто університет, де здобуто вищу освіту, хтось ставиться до свого університету як до рідного дому, хтось не приховує розчарування. Ви - випускник НаУКМА. Чим цей університет є особисто для Вас?

Академія - це було щось найкраще, тобто той час, що я провів у цьому університеті, заслуговує на всі найкращі епітети, які можуть бути. Мені здається, що Академія першого та другого випуску була зовсім інша, ніж зараз. Звісно, кожен кулик своє болото хвалить, але мені здається, що Академії буде дуже важко відтворити ту атмосферу клубності і камерності, яка була тоді. Дай Бог, щоби я помилявся. Але ж одна справа мати 250 студентів і зовсім інша - 2 500. Та й, зрештою, тоді зовсім інші люди вчилися... Авантюристи... Уявіть собі, що люди прийшли в Академію з других, третіх курсів Університету ім. Шевченка, Інституту міжнародних відносин і т. ін. Ну, от якою треба бути людиною...

А що Вас підштовхнуло до такого кроку?

Особисто я абсолютно чітко зрозумів, що знати англійську мову (а я тоді вчився в Інституті іноземних мов) - це не мета, це - інструмент для досягнення мети. Я розумів, що через декілька років кожна нормальна людина, яка хоче мати бізнес, буде знати англійську мову. Щоби досягти такого успіху, як я хотів, треба було бути абсолютним феноменом, найкращим із кращих, але однаково, що це дасть... Ну будеш ти перекладачем у президента держави, або керівника якоїсь величезної корпорації, але ти однаково залишаєшся лише помічником топ-менеджера, помічником першої особи... Це не те досягнення, якого я прагнув. Я зрозумів, що для того, щоби йти далі і створювати бурхливе та яскраве життя, на самій іноземній мові далеко не поїдеш, навіть якщо ти знаєш їх десять... Це те, що мене підштовхнуло. Ну, до всього, в Академії тоді був правильний маркетинг, правильна реклама, вони використовували правильні слова - "державне управління", "політика"... І багато людей у це повірили.

Будь-яка ініціатива з надання стипендій або ґрантів народжується з якоїсь ідеї, має свою передісторію. Що зумовило Вашу згоду надати стипендію для найкращого викладача ФЕН та для менеджера зі зв'язків із випускниками?

Насправді ідеї дві. Перша - це якась данина, данина Академії, особисто В'ячеславу Степановичу і, якщо хочете, тим стінам і тому духу. Безперечно, я не можу сказати, що мене цілком сформувала Могилянка, але Академія однозначно допомогла стати мені тим, ким я є. Друге - це абсолютно меркантильний інтерес. Ми відчуваємо, що сьогодні є проблема із кваліфікованими кадрами такого типу, ми хочемо мати зв'язок із професорами факультету, із найкращими кадрами, яких залучає Академія, і безперечно, ми дбаємо про імідж компанії.

Які умови участі в конкурсі на отримання стипендії, які вимоги Ви ставите до аплікантів, якщо говорити про стипендію для викладача ФЕН?

Ідея проста - професора має вибрати студент. Я думаю, що кращий критерій, ніж любов студентів до викладача, важко придумати. Хіба тоді, коли менталітет студентів змінився настільки, що вони виберуть когось не того. Але, знову ж таки, озираючись на свою історію, я собі уявляю, кого вибрав би я і мої друзі, і я впевнений, що ми не помилилися б. Впевнений, що сьогоднішні студенти також не помиляться.

Яким, на Вашу думку, має бути "зразковий викладач"? Чи пригадуєте Ви такого з часів свого навчання?

Певна річ, пам'ятаю. Бачите, у нас була така комбінація викладачів, колись пощастить, колись - не дуже, але завжди несподівано. По-перше, добрих викладачів економіки на той час в Україні ще не існувало. І найкращими викладачами з економіки та фінансів були іноземці. Але це були викладачі, яких ми дійсно обожнювали. Це були люди, які дуже сильно вплинули на наше ставлення, на наше розуміння економіки та фінансів. Якщо говорити про українських викладачів, принаймні тих, які вчили мене, Олександр Мертенс, який читав інвестиції та фінанси, - це однозначно був приклад викладача, якій мав реальний досвід, міг цікаво і гарно пояснити, завжди давав реальні життєві задачі і завжди тримав контакт із нами, до того ж, на той час він викладав унікальний предмет, на якому мало хто розумівся. Це були не сухі лекції, на яких ми спали, це було реальне життя, життєві задачі і цілком реальні відповіді на них.

Назагал, у відомих закордонних університетах абсолютно нормальною є практика фінансової підтримки багатьох проектів та ініціатив університету з боку його випускників. У лютому відбувся перший благодійний банкет випускників. Сама по собі зустріч випускників вдалася, всі були раді побачити одне одного через стільки років, а от ідея із благодійністю не реалізувалася повною мірою. Як Ви гадаєте, чому?

Ну, перша причина - матеріальний бік справи. Знаєте, долі дійсно у людей склалися дуже по-різному. Особисто для мене наука була інструментом для досягнення абсолютно прагматичних бізнесових цілей. А були люди, для яких наука була, і, зрештою, досі є цікавою сама по собі, сказати б, наука заради науки. Багато з нас одружилися і мали дітей ще за навчання в Могилянці. Я веду до того, що матеріальний статус людей дуже різний. І різний він не тому, що хтось мудріший, а хтось дурніший, а тому, що люди обрали різні цілі і різні шляхи до них. Справді хочеться вірити, що всі ми своїх цілей досягли, або принаймні бачимо, як це зробити найближчим часом. Другий фактор - це моральна готовність, адже люди дуже різні, для одних людей це важливо, а для інших - не дуже. І тут, мені здається треба просто змиритися. Є люди, які закінчують університет і просто йдуть, їм байдуже, звідки вони вийшли і що вони закінчили. І це так само їхнє право, бо вони нікому нічого не винні, вони закінчили, отримали диплом, подякували і на тому все.

Тут немає нічого страшного. Те, що не всі люди відгукуються - не трагедія. Собаки гавкають, а караван іде. Можливо, перша зустріч була не зовсім такою, як сподівалися організатори, але ідея була цілком правильною. І треба йти далі, бо всі ми стаємо старшими, у нас нові посади, нові досягнення, ми хочемо один з одним цим ділитися, але зустрічаємося, нажаль, дуже рідко, тому я думаю, що це - питання часу, часу на визрівання такої потреби.

Рано чи пізно, ми все одно прийдемо до того, що будемо збиратися у смокінгах і з сигарами та казати, що належимо до клубу випускників Могилянки. Тому що для нас, особливо для перших випускників, ця ідея клубності дуже пам'ятна, бо такою ми пам'ятаємо свою Академію.

Якої діяльності та яких ініціатив Ви, як випускник, сподіваєтеся від менеджера зі зв'язків із випускниками?

Розвитку ідеї клубності. В принципі, це закладено у природі людини - прагнення належати до чогось елітного. І люди, які мають почуття гордості, завжди прагнутимуть належати до якоїсь вищої спільноти. А людей, які такого прагнення не мають, Ви на такі зустрічі не затягнете, бо для них ці речі не важать. Але орієнтир має бути такий: належати до Alumni НаУКМА, мати змогу доступитися на Ваші закриті заходи та вечірки - це круто і престижно. Для амбітних людей, які прагнуть набути певного соціального статусу на Україні, та й не тільки на Україні, належність до будь-якої елітної асоціації дуже приваблива. Це дуже просто - саме ідея. Ясна річ, втілити її значно складніше...

Завдання ж не в тому, щоби зібрати сто відсотків випускників, а в тому, щоби зібрати потрібних людей у потрібний час, - тоді успіх нашій асоціації гарантовано.

 
Наступна >
top of page

© 2017 UKMA Endowment
Joomla! is Free Software released under the GNU/GPL License.